Мою бабусю, Олену Іванівну, ми привезли до пансіонату «Нове Життя» трохи більше трьох місяців тому. Спочатку я дуже переживав — як вона адаптується, чи буде їй комфортно, чи знайде спільну мову з іншими мешканцями. Але всі мої сумніви зникли буквально за тиждень. Персонал — це щось неймовірне. Дуже чуйні, уважні, з щирими посмішками. До бабусі ставляться з повагою, турботою, як до рідної. Вона сама мені каже по телефону: «Я наче в санаторії, а не в пансіонаті!» В неї з’явився новий інтерес до життя — вона бере участь у майстер-класах, малює, співає пісень із сусідами по кімнаті. Що мені особливо сподобалося: Кімната світла, чиста, з гарним виглядом з вікна. Є регулярний догляд: контроль тиску, прийом ліків, допомога при пересуванні. Завжди свіжа їжа, домашня кухня, бабуся хвалить борщ і сирники. Душевна атмосфера — ніби велика родина. Я дуже вдячний усьому колективу пансіонату «Нове Життя». Вони дарують стареньким не просто догляд, а спокій, радість і відчуття потрібності. З повагою, Андрій Коваленко, онук мешканки пансіонату